На перший сторінці першого номера "Бюлетеня вчених-атомників”, вийшовшого в грудні 1945 р., сформульована двояка мета тільки що створеної асоціації вчених у цій області. Там говориться: «Випливає, для початку, прояснити ... відповідальність учених відносно проблем, привнесених звільненням ядерної енергії. І в той же час слід також підвищувати поінформованість громадськості щодо наукових, технологічних і соціальних проблем, що виникають у зв'язку з звільненням ядерної енергії»[3, с.98]. Друге, по суті справи, обумовлене першим: з'ясування видів відповідальності вчених веде до необхідності вживати нові дії, і головним із цих дій є наукова підготовка широкої громадськості. Колись учені могли затверджувати, що їх відповідальність обмежується обов'язком добре виконувати наукову працю, без фальсифікування експериментів і т.д. Тепер же, через потенційно руйнівні додатки, принаймні, однієї галузі науки ( як виявилося в застосуваннях її в розробці нових видів зброї), — учені розуміють, що їх відповідальність розширюється. Вони змушено брати до уваги щось більше, ніж тільки властиво наукові міркування, повинні реагувати на виникаючу складну ситуацію.
Протягом наступного десятиліття основним способом реагування вчених-атомників на ситуацію, створену науковою технологією озброєння, стало узяття ядерних досліджень під цивільний контроль у Сполучених Штатах і надалі підпорядкування цього національного контролю контролю міжнародному. Оскільки вчені ближче, чому хто-небудь, знайомі з новими реальностями, породженими ядерним (і іншим розробленим на науковій основі) зброєю, знову й знову підкреслюється, що вони повинні вийти з лабораторій і зайнятися науковою освітою громадськості.
Проте ціль післявоєнного руху вчених полягала в тому, щоб відняти науку у військових, поставити її під демократичний контроль суспільства й, зрештою, під контроль світового уряду, у якості предтечі або моделі якого передбачалося міжнародне співтовариство вчених. Таким чином, учені-атомники підтримують законодавство, установлюване Комісією але атомної енергії США, пропонують створити Національний науковий фонд, щоб скоротити дослідження, широко фінансовані військовими, і підтримують план Баруха по міжнародному контролю над атомною енергією. І типова для епохи Освіти віра в парадигматично демократичний характер наукового співтовариства навіть більш рішуче захищається тими, хто найбільш сприйнятливий до нових вил соціальної відповідальності. Але, писав Едуард Теллєр в 1947 році, відповідальність учених-атомників полягає не тільки в тому, щоб освітити публіку й допомогти їй установити суспільний контроль, який «не накладав би непотрібних обмежень на діяльність ученого», — відповідальність полягає також і в тому, щоб здійснити прогрес[3, с.99]. «Наша відповідальність,- говорить Теллєр, — у тому, щоб також продовжувати роботу з метою успішного й інтенсивного дослідження атомної енергії». Нові види відповіді й цінності не скасовують колишніх — вони тільки доповнюють їх.
